eTwinning Desktop

+38 067 823 0125

Вчитель Долинської школи №6 Єлизавета Овчаренко про те, що дає участь у міжнародних семінарах та в програмі в цілому

14 жовтня 2014 року

Важлива ціль програми eTwinningPlus – об’єднати вчителів у велику активну спільноту, учасники якої постійно навчаються, обмінюються ідеями,пізнають життя інших країн, розширюють світогляд та змінюють свої підходи відповідно до вимог сучасності. Постійний розвиток неможливий як і без самовдосконалення, так і без активного обміну думками з іншими. Зазвичай цей обмін відбувається у співпраці над проектами. Але найактивніші вчителі мають можливість відвідати міжнародні семінари в живу. Про те, що дає ітвіннеру його активна діяльність в програмі та участь у міжнародних семінарах, читайте в інтерв’ю з амбасадором Єлизаветою Овчаренко, вчителем Долинської спеціалізованої школи № 6 Івано-Франківської області.

 

Чим  для Вас є програма eTwinningPlus?

Це чудова нагода поспілкуватися з людьми, обмінятися вчительським досвідом. Він дав мені шанс побувати вже в двох країнах (Польща, Литва). Міжнародні семінари – це необмежений простір того, що можна взяти нового для себе. І кожного разу, коли ти приїжджаєш додому, ти розумієш, скільки всього не знала, скільки нового взнала, і скільки багато ще нового треба дізнатися. Іноді просто не вистачає часу, щоб це все реалізувати, але я дуже стараюся, щоб встигати та втілювати якнайбільше ідей.

Мене часто питають, заради чого ти це робиш? eTwinning для мене це в першу чергу самореалізація, втілення своїх цінностей, ідей. В Україні на сьогодні вчитель не має можливостей для цього. В програмі можна поспілкуватися з іноземними колегами, побачити їхню роботу, порівняти і взяти для себе багато цікавого і нового.

Як довго Ви в програмі?

Від самого початку, з лютого 2013 року і пишаюся тим, що директор моєї школи обрав для участі в програмі саме мене.

З чого почалася Ваша робота в TwinningPlus?

Спершу я зареєструвалася та почала опановувати технічні інструменти програми. Для мене спершу це було дивним – щодня наполегливо щось нове пізнавати. А далі почала читати про проекти, якщо мене зацікавлювала ідея якогось з них, я писала безпосередньо організаторам, щоб долучитися.  Також писала на форумі, що в мене  є така-то ідея і що я хочу створити такий проект. І так з’явилося декілька проектів, в яких я почала брати участь.

У скількох проектах на сьогодні Ви взяли участь?

Зараз їх вже більше 10. З них 5 проектів уже завершені.          

Який для Вас був найцікавішим з них?

Це проект FUSE, який був створений в Польщі. F.U.S.E. – це перші літери країн-учасниць (Франція, Україна, Англія, Іспанія), плюс eTwinning. Вік учасників –11-12 років.  

Він був створений під час міжнародного семінару для ітвіннерів?

Так. Я потрапила в трійку найактивніших вчителів з України і мала можливість поїхати на семінар у Краків. Особисте знайомство та живе спілкування дуже допомагають у створенні проектів. FUSE започаткований саме там і цікавий він ще й тому, що після семінару я вже знала особисто двох його вчителів - кураторів(з Франції та Англії). Ми спілкувалися, обмінювалися інформацією і вже навіть стали близькими друзями.

Яка ідея проекту FUSE?

Ми вирішили створити інтернаціональну пісню про програму на єдину мелодію, яка була написана іспанською вчителькою з музики. Кожен куплет писався окремо (фанцузькою, іспанською, англійською й українською мовами) і кожна країна-учасниця мала вивчити слова та рухи. Умова була така, що кожна школа співає мовою іншої країни. Дуже було цікаво побачити, як співають українською іноземці. Потім ми створили і змонтували відео так, що утворилася єдина пісня. Дітям дуже сподобався проект, адже їм треба було вивчити слова не лише англійською, але й тими мовами, яких вони зовсім не знали. Вони були в захопленні.За цей проект 3 країни-учасниці отримали National Quality Label (наша країна отримала б теж, але поки ці відзнаки Україні недоступні). Про нього також писали в англійських журналах.

На даний момент він завершився. Але ми на стільки здружилися з усіма учасниками проекту, що 10 жовтня створили разом ще один проект Fantastic Four on the road again!Деякі вчителі змінилися, але ми змогли знайти інших вчителів-учасників з тих самих країн. Ідея проекту – створити «roadbook» (путівник для подорожуючих) по 4 країнах-учасницях: Франція,Україна, Англія та Іспанія. Він буде написаний дітьми і для дітей 12-13 років. Учні матимуть змогу співпрацювати у багатомовних командах, відкриваючи для себе звичаї, традиції та цікаві факти іноземних країн.

Тобто особисте знайомство в рамках міжнародних семінарів породжує довготривале партнерство. Ви вже відвідали два міжнародні семінари, один в Кракові, інший у Вільнюсі. Що нового приніс семінар у Вільнюсі?

Там ми також започаткували проект разом з іноземними колегами (Литва, Латвія, Польща й Україна). Ми вирішили створити проект eTwinDance, де плануємо вчити культуру та народні танці країн. Будемо відправляти один одному записи, сюжети та презентації про костюми, рухи для танців тощо. Участь в проекті беруть як вчителі танців, так і вчителі з інформатики та іноземних мов. Обговорювали також можливість реальних поїздок один до одного, з проживанням у сім’ях учнів-учасників.

А що ще дають такі міжнародні семінари вчителю?

Дуже корисним є те, що там ми отримуємо знання про інформаційні технології , програми та мультимедійні засоби, які допомагають знімати відео, робити презентації, колажі тощо. Особисто я набула багато навиків з ICT, які заразвикористовую у своїй роботі. Все це дається на воркшопах з практичними вправами, де ми користуємося одразу новими програмами, порталами, фотографуємо, завантажуємо, обробляємо зображення, ділимося своїм досвідом.

 

Чи зустрічалися на семінарах з амбасадорами інших країн, обмінювалися досвідом?

Так. Я познайомилася з Алісією, вчителькою з Англії, яка потім стала партнером у нашому проекті. Вона представляла на семінарі свою роботу, розказала дуже багато корисної інформації, зокрема про Quality Label. Вона є амбасадором вже не один рік і зараз завжди мені підказує щось нове. Наприклад, вона одна з перших повідомила мені, що у нас буде новий TwinSpace, а зараз розказує про специфіку Quality Label, щоб, коли Україна зможе претендувати на цю відзнаку, ми з моїми учнями змогли б її отримати.

До речі, про учнів. Чи вплинула участь в програмі на їхню мотивацію, Ваші стосунки з ними?

Я стараюся поєднувати програму з навчанням, але є і частина матеріалу, яку треба подавати традиційно. При цьому в мене є діти настільки активні, що вони постійно мене питають, коли вже ми почнемо працювати над проектом. Зрозуміло, що завдяки програмі навчання проходить в цікавішій формі. Ми маємо реальну можливість вийти за межі класу. Діти висловлюють свої думки, пропонують своє бачення: як і що вони би хотіли зробити в проекті, як має виглядати презентація чи відео тощо. В рамках проектів вони постійно говорять англійською і це веде до закріплення знань, розширення розуміння та світосприйняття. Також вони вчаться працювати в команді, знають, що в них є власна робота, яку вони мають виконати – їм це подобається. Дуже люблять зніматися у відео. Вони у мене стали зірками: не бояться камери, вільно висловлюють свої думки. А ще діти пізнають культуру іншого народу, цікаві звичаї. В нас, наприклад, немає шкіл, де навчаються самі дівчатка, а в проекті FUSE ми мали можливість співпрацювати з такою школою з Англії. Та навіть спілкуватися і дізнаватися про повсякденні речі – яка в інших країн шкільна форма, що подобається учням, які вони насправді – це дуже цікаво.

Ви навчаєте учнів, але водночас і навчаєтеся самі. Зараз Ви вже не просто досвідчений ітвіннер, а ще й амбасадор. Це стимулює Вас більше навчатися? 

Мені приходять розсилки які розсилаються амбасадорам по всій Європі. Я намагаюся бути активною, часто відповідаю на них. Стараюся брати участь практично у всіх вебінарах для амбасадорів. Нещодавно прийшов лист з пропозицією поділити амбасадорів за певними сферами діяльності (інформаційна, web 2.0, ICT тощо) , щоб вони могли допомагати програмі не лише в своїй країні. Я також обрала свою сферу. Думаю, що наступним кроком стане якась додаткова справа, за якою кожен амбасадор буде закріплений у міжнародному просторі програми. 

Країни ЄС мають свої підходи до навчання, які відрізняються від наших. Наскільки сильно іноземні колеги при цьому зацікавлені у співпраці з українцями?

У рамках міжнародних семінарів, та і поза ними, я відчула дуже позитивне ставлення до себе. Вони раді, що мають нагоду з нами співпрацювати. Особливо з тими, хто хоче працювати та має цікаві ідеї для проектів. Скоро українці зможуть і самі ініціювати проекти, але поки цієї можливості не було, для мене не було проблемою попроситися стати учасником проекту. Ти ж не просиш вислати тобі якісь кошти чи ще щось, ти спілкуєшся і шукаєш людей, що мають спільні з тобою ідеї. І вони залюбки тебе підключають. А зараз, коли в нас в країні така нелегка ситуація, вони нас дуже підтримують. Ми з дітьми зняли відео-заклик «Say no to war», після чого прийшло дуже багато відгуків зі співчуттями і побажаннями. І це відео обійшло вже не одну країну, його демонструють на різних семінарах. І всі тримають за нас кулаки, тож у нас все буде добре. Думаю, з такою підтримкою і такими дітьми, як у нас, нам можна не переживати за майбутнє.