eTwinning Desktop

+38 067 823 0125

Інтерв’ю з учасниками проекту YES 2.0 Андрієм Тетерським та Оленою Ковальською – учнями київської гімназії № 191 ім. П.Г.Тичини

29 січня 2014 року

Школярі Андрій Тетерський (14 років) та Ольга Ковальська (14 років) розповіли про свою участь в проекті eTwinning Plus YES 2.0 та про те, що нового відкрили для себе під час його реалізації. YES 2.0/Young Europeans Speak (http://etwinning.com.ua/ukrajina-v-etwinning-plus/naycikavishi-proekti/23/#ad-image-0): проект, в якому діти з країн Європи обговорюють важливі для них питання, використовуючи відео (зокрема, створюючи невеликі фільми), аудіо та Web 2.0. Загальна кількість країн-учасниць – 29. Від України участь у проекті беруть учні та вчителі гімназії № 191 ім. П.Г.Тичини з поглибленим вивченням іноземних мов, м. Київ. Вчитель-куратор проекту – Олена Лук’янець, амбасадор програми eTwinning Plus у Києві та Київській області.

 

В чому полягав проект, в якому ви брали участь?

Андрій Тетерський: Головне питання проекту: бути європейцем – що це для нас значить? Важливо було показати, як ми до цього ставимось.  

Ольга Ковальська: Окрім цього ключового питання, ми розглядали теми з уроків англійської мови. І саме в рамках них робили різні роботи. Наприклад, одна з останніх тем – «Їжа». Працюючи над нею ми ілюстрували наші українські прислів’я про їжу. Також знімали фільм про кулінарні вподобання жителів України.

А. Т.: У нас також була тема «Приказки». І ми також знімали відео. Наш фільм («Ukraine Computer Addicted») був присвячений інтернету: як можна його використовувати, які він має плюси та мінуси. Скоро теж будемо знімати фільм про їжу.

Як здійснювалася взаємодія між учасниками проекту?

О.К.: Ми розміщували свої малюнки та фільми в інтернет. Всі учасники (вчителі та учні різних країн) могли дивитися та коментувати наші роботи.

Як ви вирішували, яку обрати тему для фільмів? Якою була їхня головна ідея?

О.К.: Ми всі збиралися та обговорювали різні теми. Спершу думали зняти відео про кохання, дружбу чи погані звички. А потім спільно вирішили, що можна все це разом об’єднати темою спілкування. Наш фільм називається «Family Relationship». Його метою було показати, як зараз спілкуються однолітки між собою і з батьками, наскільки різне це спілкування. Ми визначали типові конфлікти і спробували їх показати. Фільм вийшов смішним J

А. Т.: У нас було по - іншому. Наша вчителька порадила зняти фільм про інтернет і визначила для нас кінцеві терміни. Ми вклалися в ці дати: написали сценарій та швидко зняли фільм. А вже з наступним відео про шкідливу їжу ми обговорювали цілим класом, які можна взяти ідеї та як показати цю тему в фільмі. 

Ви реалізували проект спільно з іншими учнями. Як складалася ця співпраця, як ділили функції в команді?

А. Т.: Ми знімали фільм групою з різних паралельних класів. При цьому все було добре організовано. Спершу ми написали сценарій, потім поділили ролі та вивчили сценарій. Потім домовились, хто приносить камеру, а хто – інший необхідний інвентар. В один день все це принесли і швидко зняли відео.

О. К.: А наша група з англійської мови навіть зблизилася у процесі знімання фільму про спілкування з батьками. Ми знімали його вдома в однієї з наших учениць. Було неймовірно цікаво, бо це ми вперше щось таке робили і самі за все відповідали. При цьому ми ще практикували англійську, вчили нову інформацію та іноземні слова. Але під час зйомок фільму про їжу вийшло інакше. В нас не було чіткого сценарію і кожен почав переконувати, що його варіант тексту – кращий. І ми почали сваритися, бо не могли дійти до спільного бачення. Але, коли ми зараз переглядаємо ці відео, нам весело і є про що згадати. Ми розуміємо, що наша командна робота відбулася.

В проекті ви навчилися чомусь новому, спробували себе в новій ролі?

О.К.: Наші фільми потрібно було не лише зняти, а й змонтувати, тож я взялася за це і навчилася монтажу. Перше відео мені допоміг змонтувати мій брат, та наступного разу мені потрібно було робити все самій. Я спочатку розгубилася, але потім все зробила сама. Мої батьки сказали, що вийшло дуже добре.

А. Т.: У нас в процесі роботи над фільмом про інтернет у всіх проявилися якісь таланти. Деякі учні покращили свою розмовну англійську (відео знімали англійською), деякі спробували себе в якості акторів. Взагалі в нас був чіткий розподіл функцій. Тому один навчився монтувати, другий – писати сценарій, третій – вживатися в роль. Для кожного була корисною ця робота. В результаті  наш фільм набрав найбільшу кількість позитивних відгуків. Особисто я писав сценарій та грав автора, який в кінці фільму говорив заключні слова. Спершу я приніс чорновий варіант сценарію в школу. Ми з однокласниками його обговорили та внесли правки. А на другий день я приніс новий варіант, з якого ми теж щось повикидали і зробили остаточну версію.

Чи легко було прислухатися до критики однолітків?

А. Т.: В моєму класі є кілька людей, до критики яких я прислухаюсь. Якщо люди розуміються на темі – то я до них прислухаюсь і ми знаходимо компроміс. Сварок з цього приводу в нас не було.

А чи були у вас якісь курйози під час зйомок чи приготування до них?

О. К.: Так, під час зйомок відео про українські кулінарні звичаї. Нам потрібно було якось показати наші традиційні страви та процес їхнього приготування,але для зйомок залишався всього один навчальний день. І тільки четверо з нас ризикнули: вирішили змінити тему і зняти про те, що діти в Україні їдять у школах. При цьому їдальня була зачинена, а сценарій – «сирий», тож довелося знімати відео в звичайному кабінеті та багато імпровізувати. Тому ми ніяк не могли зібратися і весь час сміялися. Вже під час монтування я побачила, що ми не зняли жодного гарного дубля: в кадрі постійно хтось сміється. Проте загалом фільм вийшов непоганим. В кінці відео я вставила і наші кіно-ляпи.

А. Т.: У нас теж були цікаві курйози під час зйомок фільму про інтернет. Ми разів п’ятнадцять перезнімали один і той самий епізод, тому що наш головний герой не міг виговорити одну фразу з 6-7 слів. Слова там дуже прості, але йому чомусь було важко. І, оскільки ми знімали фільм в різні дні, після монтажу вийшло, що в нього спершу один одяг, а потім інший. Це майже непомітно.  Але в кінці фільму в нас теж є така невелика вставка про цей випадок.

Учні інших європейських країн також розміщували свої фільми в цьому проекті, тож ви мали можливість дізнатися про те, що їх цікавить. Як гадаєте, чи відрізняються вони від вас?

А. Т.: Звісно, цікаво було дізнатися, як до одного й того ж явища ставляться діти з різних країн. Ми зрозуміли, що їхня програма навчання відрізняється від нашої. З точки зору навантаження, вона є трохи легшою для учнів.

О.К.: В європейських школах інакші уроки й завдання. Якщо у нас більше вивчають точні науки й іноземні мови, то в них – гуманітарні, практичні предмети. Також у них є вільна шкільна форма. А ще, коли ми розмістили наші відео, то зрозуміли, що навіть гумор у всіх країнах різний. Хтось каже, що наше кіно веселе, а комусь не подобається такий гумор.

Що для вас означає толерантність? Чи так само до цього поняття ставляться в інших країнах Європи?

А. Т.: Коли я їздив в країни Євросоюзу, то бачив там багато людей негроїдної раси, але до них там дуже добре ставляться. Вони розуміють, що це просто люди з іншим забарвленням шкіри. Коли я був в Англії, за кожним з нас закріплювали учня-помічника. До мене приставили темношкірого учня, якого при цьому знала та любила вся школа. Там немає ніяких утисків. У нас до цих людей так ставляться не завжди.

О.К.: Раніше у нас взагалі не сприймали людей негроїдної раси. Зараз їх вже сприймають нейтрально, але все одно на них часто озираються, розглядають.

Чи дізналися щось нове про інші країни Європи?

О.К.: Я вважаю, що Євросоюз відрізняється від нас тим, що гарантує людині вищий рівень життя. І ще в них немає корупції.

А. Т.: Під час конференції «Бути європейцем у Євросоюзі: можливості та проблеми активної громадянської позиції», організованої нашою школою в рамках eTwinning Plus, ми поспікувалися з волонтерами, які їздили в Європу. Цікаво було дізнатися від них,  які вони бачать плюси та мінуси Євросоюзу. А взагалі я не раз бував у країнах Європи, тож можу сказати, що ми нічим не відрізняємось, лише говоримо на різних мовах. Такі ж самі люди та звичаї, як у нас. Єдине, що вони більше дотримуються порядків. Йдеться не про закони загалом, а про звичайний порядок – наприклад, вони не смітять на вулиці.